Соціально-психологічний факультет

Про факультет Деканат Кафедри факультету Студентське братство Наукова діяльність Проекти факультету Новини

Що роблять наші за кордоном

 

Інна Степанюк про досвід перебування в США за програмою Фулбрайт

ПЕРЕДІСТОРІЯ АБО ЯК ЗМІЦНИТИ БАЖАННЯ «APPLY NOW»

«Здійснилась моя мрія» або «Історія одного успіху», або «Про мій досвід перебування в США за програмою академічних обмінів Фулбрайта». Мабуть, якось так я мала б почати свою історію, однак мені б хотілося максимально наблизити читача, який ще думає та сумнівається в своїх силах, до кроку «Apply now». Тому для початку трішки передісторії.

Вперше я почула про програму Фулбрайт, будучи студенткою другого курсу Житомирського державного університету імені І.Франка, коли прийшла на презентацію програми в рідний альма матер. Тоді я навіть і уявити не могла, що через кілька років я буду писати «свою історію» в стінах орендованої американської квартири в м. Плетвіль, штат Вісконсін, США.

Сумніви щодо рівня володіння англійською та невпевненість в собі досить тривалий час заважали мені натиснути кнопку «Apply now» на сайті програми Фулбрайт. Однак кожного разу, коли я поверталась із закордонної поїздки чи то спілкувалась з друзями з інших країн, мій страх податися на програму затуманювався величезним бажанням спробувати. І тут, мабуть, буде моя порада №1: як тільки ви вирішили, що готові спробувати податися на програму академічних обмінів, то відразу ж починайте вибудовувати коло таких же однодумців, як ви. Для початку, дізнайтеся чи є випускник програми Фулбрайт у вашому навчальному закладі. Запросіть на каву та розпитайте про досвід. В моєму випадку саме так і було. Це допоможе зміцнити віру у власні сили та переконатися, що це таки реально. Паралельно, розшукаючи випускників програми Фулбрайт, також було б непогано дізнатися чи є у вашому місті ті, для кого англійська мова є рідною. І тут моя порада №2: долучитися до клубу англійської мови чи то мовної школи та починати готуватися до TOEFL. Це допоможе вам значно підтягнути англійську мову та почуватися впевненіше під час іспиту.

Як відомо, програма Фулбрайт надає аплікантам можливість участі в різних категоріях та відкрита для студентів, які планують навчатися в американському вузі на рівні «магістр»; осіб, віком до 40 років з дворічним професійним досвідом; для кандидатів та докторів наук, дослідників та аспірантів напередодні захисту www.fulbright.org.ua. Мій випадок – категорія «особи, віком до 40 років з дворічним професійним досвідом» (Fulbright Faculty Development Program www.fulbright.org.ua/uk/pages/35/faculty.html). За умовами FFDP, термін перебування стипендіата коливається від шести до дев’яти місяців та основне завдання учасника – проведення дослідження в університетах США. Я працюю над дослідженням включеності людей з особливими освітніми потребами в освітній простір (на прикладі американських освітніх закладів).

До поїздки в США, я мала нагоду зустріти американського професора, який перебував за цією ж програмою в Україні. Якоюсь мірою зустріч з американським фулбрайтівським стипендіатом стала для мене вирішальною. Професор Деніел Літч запропонував мені розглянути програму Фулбрайт як можливість здобуття нового досвіду в сфері спеціальної освіти. Пам’ятаю уривок нашої з ним розмови (грудень 2011):

Професор Д. Літч: «Інно, ти задаєш стільки цікавих питань про освіту для людей з особливими потребами. А чому б тобі не приїхати та подивитися як у нас все це працює в Америці?»

Я: «Я? Приїхати? Як?»

Професор Д. Літч: «Через програму Фулбрайт».

І вже через два місяці я все таки натиснула кнопку «Apply now» на сайті програми академічних обмінів Фулбрайта в Україні.

Дозволю собі пропустити процес опису відбору учасників (момент подачі заявки онлайн, проходження інтерв’ю та складання TOEFL), оскільки ви легко зможете про це прочитати на сайті програми Фулбрайт www.fulbright.org.ua . І перейду безпосередньо до опису, як може змінитися життя з програмою Фулбрайт. Так, бо для мене, дійсно, все змінилося: відбулось наче моє нове народження у дорослому свідомому житті.

Яка вона, та Америка?

Питання, яке мені часто задають друзі, студенти, колеги. Я їм відповідаю: «Вона є дуже різною та різниться від штату до штату». Моє перше враження про країну було пов’язане з її різноманіттям абсолютно в усьому: різні культури, різні традиції, різні люди, які майже звідусіль, різні погляди і Одна Країна – ось це, на мій погляд, і робить Сполучені Штати Америки дійсно Сполученими Штатами та унікальною країною.

ПРО ПРОГРАМУ ПРЕАКАДЕМІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ

Це моя перша поїздка до Америки. Моє знайомство з країною розпочалось з міста Філадельфії, штат Пенсільванія, де я проходила програму преакадемічної підготовки до навчання в американському вузі. Разом з 28 іншими фулбрайтівськими стипендіатами майже з усього світу впродовж серпня ми вивчали американську історію, пізнавали культуру та знайомились з американською системою освіти, відвідуючи класи та різноманітні заходи в університеті Дрексель та місті Філадельфія. Проживали в гуртожитку університету, харчувалися в студентській їдальні. Місяць преакадемічної підготовки був дуже насиченим та випробним періодом для кожного з нас, однак це була дуже хороша школа для майбутнього життя в США. На сьогодні, ми не лише є друзями на Фейсбуці, але з деякими і «колегами по цеху» та підтримка один для одного. І до того ж, гарна можливість для подорожей, оскільки вже не треба думати в кого можна зупинитися, коли подорожуєш країною (докладаю декілька фото з подорожей).

Бути завжди відритим до зустрічей та нового досвіду – це, мабуть, буде одна із головних моїх порад для майбутніх стипендіатів. Вміння налагоджувати сітку контактів та шукати однодумців, друзів серед студентів та викладачів, є дуже важливим для життя в іншій країні. Адже кожна зустріч є можливістю для вас пізнати нове та здобути досвід.

ПРО ДОСВІД ПРОВЕДЕННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ В UNIVERSITY OF WISCONSINPLATTEVILLE, WI, USA

Після завершення преакадемічної програми, у вересні розпочалась моя основна програма в приймаючому Університеті Вісконсіна-Плетвіл, штат Вісконсін, США. Так як FFDP є відмінною від магістерських програм для студентів, то і кожна історія перебування стипендіата за цією програмою для молодих викладачів та дослідників буде різнитися, оскільки навчання та досвід тісно пов'язаний зі сферою дослідження.

Основний акцент мого дослідницького проекту ставиться на розгляді стратегій, методів та ресурсів для створення ефективного освітнього інклюзивного середовища для осіб, які мають спеціальні освітні потреби, а також для тих, хто живе та навчається поряд з ними (батьки, ровесники, вчителі, громада міста). Окремий аспект дослідження приділяється вивченню технологій розробки, втілення індивідуального навчального плану для учнів/студентів з інвалідністю та розвитку їх соціальних навичок. Реалізація цілей та завдань проекту є можливим завдяки тісній співпраці з професором Деніелом Літчем, який в свій час був стипендіатом U.S. Fulbright Scholar Program у 2010-2013 рр. в Українському Католицькому Університеті (м. Львів), а наразі є моїм науковим консультантом в американському університеті. Хочу зазначити, що мені дуже пощастило познайомитися та працювати з професором Д. Літчем, який разом зі своїми колегами створили для мене теплий прийом та відкрили можливість долучитися до університетської спільноти на правах колеги.

В університеті я маю окремий офіс, який розділяю разом з іншим викладачем з Китаю, який теж перебуває за схожою програмою обміну. В електронній системі університету я маю статус «студента» і це дозволяє мені користуватися усілякими ресурсами, якими користуються американські студенти (бібліотека, участь в університетських заходах, тренажерний зал, студентська їдальня, студентські знижки на заходи і т.п.). Я проживаю off campus, орендуючи однокімнатну квартиру, яка в семи хвилинах ходьби до кампусу.

Я щаслива з того, що у моєму випадку я маю можливість бути як у ролі студента, так і у ролі викладача, перебуваючи за програмою Фулбрайт. Роль студента дозволяє мені обирати ті класи/предмети, які стосуються сфери мого дослідження, а роль викладача – зрозуміти яким чином працює вища американська школа, ознайомитися з викладанням дисциплін, матеріалами та вивчати досвід включення людей з особливими потребами в життя країни, як то кажуть, «з перших рук» фахівців – викладачів, вчителів шкіл, лідерів громадських організацій. Відразу хочу зауважити, що умови мого гранту не передбачають отримання ступеня.

Університет Вісконсіна-Плетвіл відкрив для мене можливість відвідувати класи разом з американськими студентами в ролі вільного слухача, мати доступ до всіх матеріалів, брати участь у дискусіях та виконувати зі студентами групові проекти. При цьому, я не отримую жодних оцінок, однак завжди є можливість отримати коментар від професорів стосовно виконаних завдань, що є надзвичайно цінним. Також я маю можливість бути учасником тренінгів, дискусій, презентацій для викладачів та брати участь в семінарах та конференціях. Дуже часто є гостем під час класів, де даю презентації, знайомлячи американських студентів та викладачів з Україною. Інколи маю можливість викладати психологічні дисципліни разом з американським професором для студентів. Таким чином, кожен мій день є новим та не схожим на попередній.

Час, що залишився планую присвятити класам в університеті та значну його частину перебуванню в школах, громадських організаціях, реабілітаційних центрах, виступах на конференціях. Сподіваюсь, що здобутий досвід в США відкриє можливість створювати дієві навчальні індивідуальні плани для учасників навчально-виховного процесу, які мають особливі освітні потреби, тим самим інтегруючи їх в академічне середовище та забезпечуючи їм право на здобуття якісної освіти.

ВІДМІННОСТІ АБО РЕСУРСИ ДЛЯ РОЗВИТКУ

Одна з відмінностей вищої американської школи від української, яку я помітила, є та, що перше на що звертає увагу американський студент, то це кількість індивідуальних годин консультацій які він матиме зі своїм науковим керівником впродовж семестру. Можливість мати години консультацій з викладачами дуже цінується американськими студентами, оскільки саме під час індивідуальних консультацій, як правило, і народжуються ідеї та розвивається критичність мислення, що потім підкріплюються в ході дискусій на заняттях.

Американська вища школа вже давно стала відомою своєю неформальністю та відкритістю у відносинах між викладачами та студентами: студент не боїться, що його питання розцінять як «дурне питання», а викладач не відкидає можливість допустити помилку. Також вільний вибір курсів, гнучкість у плануванні студентом власного графіку навчання, дискусії на заняттях, наявність ресурсів для проведення досліджень, облаштування класів, а також максимальна наближеність теорії до практики, до ринкової ситуації в країні – це і будуть, мабуть, основні риси і водночас відмінності у системі вищої освіти в США та в Україні.

Я до цього жодного разу не була у США. Я не скажу, що дійсно пережила культурний шок по приїзді до країни, однак «інший шок» відбувся зі мною згодом, коли я почала проводити своє дослідження та знайомитися з американською системою освіти. Пам’ятаю, як на початку свого перебування кожного разу, повертаючись з Університету Вісконсіна-Плетвіл, я задавалась питанням, яке інколи і досі часом виринає в моїй голові: «Що потрібно зробити Україні, щоб хоча б трішки наблизити нашу систему освіти до тих стандартів, які існують в американській вищій школі, і тим самим змінити життя українців на краще?». І моя відповідь, мабуть, буде очевидна: потрібно щоб більше таких студентів/викладачів, як ви, шановний читач, подавались на програму, здобували досвід, поверталися та будували ефективні команди для здійснення соціальних змін у рідній країні.

Рефлексуючи те, що я переживаю зараз, здобуваючи досвід в США, можу назвати лише одним - «переоцінка цінностей, новий погляд на світ та на себе». Відверто скажу, що не завжди легко бути в іншій країні і не завжди все розумієш, однак подолавши труднощі в адаптації, створивши нову сітку контактів та зрозумівши зміст американської освіти, кожен виходить з цього процесу змін абсолютно іншим: багатшим на досвід, знайомства та з вірою пробувати і творити нове і, головне, мати те життя, про яке мрієш у власній країні. Успіхів!

З повагою,
Фулбрайтівський стипендіат (2014-2015),
асистент кафедри соціальної та практичної психології,
соціально-психологічний факультет,
Житомирський державний університет імені Івана Франка
Інна Степанюк

P.S. Дякую за час, приділений на читання моєї історії. Якщо у Вас виникли питання стосовно участі в програмі, прошу надсилати їх на мою електронну пошту instepaniuk@gmail.com. Буду рада надати відповідь.

Семінар для науковців світу у Яд-Вашем (Ізраїль)

З 2 по 9 грудня у Інтернаціональній школі вивчення Голокосту Яд Вашем (Ієрусалим, Ізраїль) за підтримки Міністерства закордонних справ Ізраїлю та Організації Об’єднаних Націй відбувся Академічний Семінар для Науковців.

У семінарі взяли участь 25 науковців з усього світу: Гани, Синегала, США, Сербії, Нідерландів, Греції, Шотландії, Південно-Африканської республіки, Сінгапура, Польщі, і, звісно ж, - з України! Житомирщину та Україну на семінарі представляла кандидат педагогічних наук, доцент кафедри соціальної педагогіки та педагогічної майстерності, викладач соціально-психологічного факультету Житомирського державного університету імені Івана Франка Надія Павлик.

Науковці представляли проекти щодо подальшого вивчення Голокосту, представляли діяльність власних вишів, навчалися та багато спілкувалися. Проект діяльності Центру Міжкультурної Толерантності (керівник – Інна Палько) отримав високу оцінку організаторів та експертів ООН. Так тримати! =)

Ваша – Надія Павлик

В липні-серпні асистентка кафедри соціальної та практичної психології Інна Степанюк перебувала на стажуванні у Швейцарії.

«Співпрацюючи з Волонтерською міжнародною організацію «SCI International Voluntary Projects» мені випала унікальна нагода пройти волонтерське стажування в Центрі для емігрантів та біженців, який розташований в невеличкому містечку Волькствіл в десяти кілометрах від Цюриха, Швейцарія.

Перше враження: швейцарці та ідеальна транспортна система. Швейцарія відома не лише банками, виготовленням годинників, високоякісним вином та сиром, але й привітними жителями та розвиненою транспортною системою.
Міський транспорт вражає: двоповерхові комфортабельні потяги та автобуси, човни, метро, які завжди «on time» і доставлять тебе будь-куди. Універсальні проїзні квитки: купуєш один білет на декілька днів і маєш право вільно користуватися усіма видами міського транспорту та ще й безкоштовно (або з 50% знижкою) відвідувати музеї, собори, театри та концерти. Якщо раптом пропустив свій рейс, через 15 хвилин буде наступний. Життя в країні як годинник: все злагоджено та вчасно.
Загубитися в цій країні просто неможливо. Завжди на допомогу прийдуть люб’язні швейцарці. Всі вони, до речі, розмовляють англійською мовою, незважаючи на те, що офіційна мова в країні німецька. Пригадую випадок, коли ми намагалися знайти дорогу до центру. Водій автобусу, побачивши, як ми ретельно вивчаємо карту, зупинився та допоміг нам віднайти дорогу. І таких ситуацій було безліч.

Волонтерська сім’я
З аеропорту м. Цюриха добралася на місце однією з перших. На ресепшені спочатку зустріли насторожено і подумали, що я емігрантка з України. Однак після уточнення мети поїздки, доброзичливий працівник центру відразу запропонував каву.
Згодом до центру прибули волонтери з інших країн (Бельгії, Іспанії, Ірландії, Китаю, Чехії та, звісно, Швейцарії). Разом нас – одинадцять.
Всі ми з різних країн, зі своїми традиціями, поглядами та звичками. Надовго закарбуються в пам’яті моменти великої інтернаціональної сім’ї: щоденний «мозковий штурм», складання програми роботи з емігрантами, зустрічі з адміністрацією закладу, воркшопи (творчі майстерні), флешмоби, ігри, мастер-класи, інтернаціональна кухня, прогулянки, шопінг, прибирання квартири – і все це завжди разом! Можливо, для когось це виявиться нереальним, життя в квартирі разом з шістьма хлопцями та чотирма дівчатами, кожен з яких має свої звички, традиції, мову та культуру, однак, коли групу об’єднує спільна ідея, яка задає темп життя, всі інше видається дріб’язковим.
До речі, на замітку нашим студентам: за кордоном вважається поганий тон якщо ти живеш з батьками або один знімаєш квартиру, коли навчаєшся. Адже все пізнається в порівнянні. Ділити помешкання з однокурсником, планувати, організовувати своє життя разом, прилаштовуватися, але в той же час «залишати простір» для думок один одному, поважати того, з ким живеш в побутових дрібницях, – цінний урок і репетиція на майбутнє.

Екстраординарний досвід в «Будинку 17 культур»
Мета поїздки та стажування – організація дозвілля та активного відпочинку дітей і дорослих, які перебувають в центрі для емігрантів та біженців. Шестигодинний робочий день, вихідні – субота та неділя. Робоча мова – англійська.
Труднощі, з якими ми зіткнулися в перший же день роботи в центрі – мовний бар’єр та закритість емігрантів. Центр розрахований на 120 осіб, на момент нашого приїзду був переповнений і нараховував 127 осіб, з них близько 30 дітей різного віку. Більшість емігрантів говорить англійською, але траплялися й такі, які розмовляють лише іспанською, французькою, італійською, арабською або тігрійською. Найбільша кількість емігрантів з Африки - Еритрея (близько 44 осіб), Ефіопія, Сомалі, Судан, Нігерія, Марокко, Алжир, Ліберія, Танзанія, Туніс, Мавританія, а також з країн Сходу – Азейбарджану, Афганістану, Сирії та Ірану.
В кожного з них своя історія і кожен шукає кращого життя для своєї сім’ї. Термін перебування клієнтів в центрі – до шести місяців, після чого на них чекає або трансфер до іншого еміграційного центру (не обов’язково на території Швейцарії) або у разі відмови швейцарського уряду – білет додому. Про останнє думають з острахом, оскільки для більшості це означатиме повернення у вогонь війни та голоду (країни Африки), політичних переслідувань або релігійних утисків (країни Сходу). Отримати дозвіл на проживання з подальшим працевлаштуванням, а згодом стати повноправним громадянином Швейцарії – заповітне бажання емігрантів центру.
Найприємніші спогади пов’язані з організацією дозвілля дітей. Ось тут відразу згадалося все, що вмієш та знаєш. Зацікавити дітей, які не говорять твоєю мовою, завдання не з легких, але з ним ми впоралися швидко. Чого не скажеш про роботу з дорослими, які виявилися замкнутими та важко йшли на контакт. В таких випадках на допомогу приходили діти, які самі приводили своїх батьків на воркшопи. Серед емігрантів знайшлися і ті, які розмовляють ломаною російською (з Азербайджану, Грузії та Сирії). Соціально-психологічні тренінги, дискусійні клуби та творчі майстерні з дорослими, спортивні та настольні ігри, мастер-класи з виготовлення паперових картин, орігамі, виставки малюнків, музичні вечори з національними піснями, танцями та кухнею, прогулянки до лісу, купання – не повний перелік нашої програми роботи в центрі.

 

Вікенди
Субота та неділя – час для подорожей по Швейцарії. У нашому заліку стоять відмінні оцінки з: підкорення вершини Швейцарських Альп Eigergletscher (2320 м), піший похід містами Берн, Лозана, Люцерн, Цюрих з їх величезною кількістю озер та дивовижної будови мостів. Побували у невеличких селищах Монтре, Ніон, Явуа, які належать до французької частини країни. А також випили каву в будинку Леніна в селищі Зімерланд (на сьогодні там розташований готель для туристів), побродили залами знаменитого Шильонського замку XII століття (знаходиться в трьох кілометрах від м. Монтре), де в свій час творили Віктор Гюго, Олександр Дюма, Жан-Жак Руссо. Та ще багато іншого, що залишилося за кадром.

 

На завершення
Я не впевнена чи є кращий спосіб набути цінний досвід та дізнатися про інші культури, зустріти нових друзів, перевірити на що здатен, ніж поїздка за кордон і робота в абсолютно іншому незвичному для тебе середовищі. Поряд інші люди, які говорять іншою мовою, з іншими поглядами та життям. Там тобі завдання та оцінки виставляє саме життя.
Після повернення додому, світ сприймаєш трішки по іншому і задаєшся питанням «Чому в нас так люди не живуть?». Сказати, що ми зовсім різні і життя там абсолютно інше буде неправильним. Ось, наприклад, життя студентів на 7 сьомому небі не так вже й відрізняється від життя швейцарських студентів. Всі вони також, як і наші студенти, мають власний акаунт в системі управління університетом. Так само можуть переглядати свій розклад, оцінки, користуватися бібліотекою та проходити тестування з дисциплін, які вивчають. Єдина відмінність: європейські студенти занадто цінують свій час та ретельно планують день. Для них є принциповим посидіти довше в бібліотеці, якісно підготуватися та вчасно здати завдання, ніж знову витрачати на це час. Пропускати терміни здачі робіт, так звані «дедлайни», і бути білою вороною означатиме для них відрахування з університету. Систематичність, послідовність та виваженість думок – запорука успіху в житті не лише європейських студентів.
Постійно давати собі виклик, перевіряти на що ти здатен, в той же час вдосконалюючись, – цінні інвестиції в майбутнє. Тому приємно відзначити, що і тепер для дружньої сім’ї соціально-психологічного факультету відкрита можливість поїхати наступного літа на стажування до Швейцарії. На разі уточнюються деталі програми обміну для наших студентів та викладачів. Сподіваємось на співпрацю з нашими швейцарськими коллегами, а про деталі програми буде повідомлено згодом. Слідкуйте за новинами на сайті факультету.

Французька преса про соціально-психологічний факультет



Олена Стрий, випускниця соціально-психологічного факультету

Хочу процитувати Берніс Джонсон Реагон: "Передбачається, що життєві випробування не повинні паралізувати тебе, а допомогти тобі дізнатися, хто ти є" (Life's challenges are not supposed to paralyze you, they're supposed to help you discover who you are -Bernice Johnson Reagon-) Одним із перших серйозних випробувань у моєму житті, стало навчання у Житомирському державному університеті. Саме ця подія, відіграла значну роль у формуванні моєї особистості, а також допомогла мені зрозуміти свої можливості і потенціал. З п'яти років я мріяла бути вчителем, і навіть по закінченню Коростишівського педагогічного училища, я впевнено вступила до педагогічного факультету ЖДУ. На той час, я навіть і не розглядала психологію, як можливість моєї майбутньої діяльності, але на той момент було обов'язковим вибір додаткової спеціальності. Тому, можна сказати, що психологія прийшла в моє життя досить несподівано і випадково. Та, на моє здивування, захопила мене настільки, що навіть після семи років з дня закінчення університету, перебуваючи перед вибором отримання спеціальності в іншій країні, я вибрала саме психологію. Звичайно, не можна недооцінити важливу роль викладачів кафедри психології на чолі з Олександром Леонідовичем Музикою! Хочу висловити подяку усім викладачам кафедри, так як кожен із них зробив свій внесок у мої знання.

Сказати, що освіта, отримана в ЖДУ - це шлях у майбутнє, буде недостатнім, так як підготовка, отримана в університеті, відіграє величезну роль у становленні нашої особистості. Я пишаюся бути випускницею Житомирського державного університету, особливо приємним є визнання нашої освіти за кордоном, зокрема в Канаді. Тому, навчаючись в нашому університеті, студенти можуть бути впевнені у якості освіти, яку вони отримують. Звичайно, майбутнє після закінчення, залежить від самих нас, що стає ще одним визначним випробуванням у нашому житті, але витримати це випробування видається набагато легшим, маючи таку чудову підготовку. Майбутнє, іноді, видається зовсім несподіваним, і жоден з нас не може знати, що станеться через десятки років у нашому житті. Користуючись нагодою, хочу побажати усім студентам, зокрема соціально-психологічного факультету, зберігати усі матеріали і роботи з психології у надійний спосіб. З особистого досвіду, нехтуючи важливістю своїх курсових робіт, зберегла їх тільки на дискеті. Навіть гадки не мала, що через 7 років мені знадобиться моя курсова робота для вступу до магістратури в Канаді, а за 7 років дискета зіпсувалася, і відкрити стало неможливим. Вважаю, що копія роздрукованих матеріалів може допомогти уникнути таких проблем в подальшому. Також, особливо приємним для мене було, що навіть через такий довгий час, мене пам'ятають і відгукнулися допомогти у наданні необхідних матеріалів, тому хочу побажати випускникам підтримувати зв'язок із колективом кафедри, які завжди готові до співпраці. Хочу висловити особисту повагу Олександру Леонідовичу і вдячність за його підтримку.

І на закінчення, хочу побажати усім студентам і викладачам, творчої наснаги та професійного зростання, успіху в навчанні, роботі та особистому житті. Процвітання Житомирському державному університету, і зокрема, соціально-психологічному факультету!

Юлія Станіславівна Тарнавська, асистент кафедри соціальної та практичної психології

У тому, що добитись чогось власними силами цілком реально, на власному досвіді я переконалася, коли отримала стипендію і поступила на навчання у Польщу. Що це, однак, вимагатиме справді великого накладу праці та значної цілеспрямованості, стало зрозуміло вже з перших днів навчання в Яґеллонському університеті в Кракові. Зайве, мабуть, казати, наскільки я ціную цей досвід і наскільки виправданими вважаю зусилля, вкладені у здобуття освіти. Я ще й досі навчаюсь, тепер, щоправда, в аспірантурі, а тому можу поділитись деякими спостереженнями із життя студентського.

Перше, і те, що найбільше кидається в очі, це самостійність тутешніх студентів. У польських «żaków» значно більше прав і свободи, проте, відповідно, обов’язки та вимоги до них значно вищі. Передусім – особистої відповідальності. Тут ніхто не шукає батьків «хвостатого прогульника», не проводить виховних розмов та не тягне «за вуха» з семестру в семестр. Студент сам повинен знати, чи хоче він навчатись, чи ні. Він сам контролює власні пропуски, заборгованості і терміни перездач. Коли ж він цим не цікавиться , він перестає бути студентом de facto, а після найближчої сесії вже й de jure. Це страшенно спрощує взаєморозуміння з викладачами – сама собою відпадає необхідність постійного агресивного контролювання та мотивування студентів, які знають, за чим вони прийшли в університет, тим більше, що у якості процесу зацікавлені обидві сторони. Студент є партнером викладача, принаймні так я себе відчувала протягом навчання. Самостійність студента пояснює і те, що «практика», яка не була донедавна обов’язковою на нашому факультеті, стає об’єктом полювання та пошуку, зазвичай у вигляді волонтерської діяльності, починаючи чи не з другого курсу, коли студент вже приблизно визначився зі сферою своїх інтересів. Такий досвід цінується найвище і самими студентами, і майбутніми роботодавцями, оскільки збагачує як сам навчальний процес, так і CV випускника. Наступне, це відсутність навіть підозри про корупцію та можливість «вирішення питань» непрозорим шляхом. Це відпадає a priori. Квіти на захист – ось все, що за 5 років навчання я купила викладачам із власної кишені. У протилежному випадку, не знаю, чи могла б їх так само поважати. Як би не відрізнялось навчання у різних країнах, студент залишається студентом. Є «kwadrans studencki», що наказує чекати на викладача не довше 15 хвилин після початку пари. (Хоча нам траплялос  ь і півгодини, особливо на цікавому занятті). Буває різне – і провали на екзаменах, і перездачі, і бажання здати не зовсім чесно. Проте ризикнути плагіатом просто нерозумно, бо викриття означає моментальне відрахування. Що ж до списування на екзаменах… Може комусь і вдається чимось скористатись (конспектом, шпорою, сусідом), але це радше винятки, на які мало хто розраховує і якими ніхто не пишається, навіть у студентському середовищі, вже не кажучи про повагу до викладача, предмет якого здавався в такий спосіб. Є й місцеві традиції – разом з викладачем провести пару у кнайпі чи кав’ярні, шкода, що раз на семестр… Ну і як же без Juwenaliów, коли Краків остаточно переходить у безроздільну власність студентів, на кілька днів перетворюючись на суцільний музично-розважальний майданчик.

Я недовго хочу писати про переваги навчання в Європейському вузі, мені складно давати поради і я вже точно не прагну займатись моралізаторством. Проте можу поділитись загальним враженням та певним конкретним досвідом. Найістотніше, що спадає на думку, це відповідальність і самостійність самого студента, право на власну думку, взаємну повагу з викладачем та самоповагу – те, що само собою виключає корупцію та плагіат. Завжди і всюди, свобода невід’ємно вписана в істоту студента – це елемент абсолютно універсальний. Загалом же, класифікувати чи усереднювати студента – справа невдячна. Те, що я особисто найбільше цінувала і ціную в університетському навчанні - можливість думати і робити по-своєму, відстоювати власну позицію (якщо її маєш) і переконання (якщо їх сформулював), шукати та обирати на власний розсуд, ризикувати і (як же без цього?) помилятись, право вірити і сумніватись, захоплюватись і розчаровуватись, та, зрештою, постійно вчитись – тобто все те, із чого складаються незабутні студентські будні.

Юлія Тарнавська Краків, Польща


зустрічі випускників

2010

У третю суботу травня на соціально-психологічному факультеті відбулася традиційна зустріч випускників. Декан Олександр Музика та його колеги-психологи Олена Сюравчик, Валентина Біленко, Наталія Косоговська та Євген Пєнзарєв в полоні ностальгічних спогадів.